ДВА В ОДНОМг-ХХ ст в історії Ємену пройшов під знаком війни південній та північній його областей стали в 1962 г двома різними державами.
Ще в давні часи південна область Аравійського півострова, в якій розташований сучасний Ємен, була одним з вогнищ розвитку світової цивілізації. Найдавніше відоме державне утворення, Майн, існувало вже в другому тисячолітті до н. е.. З часом воно було поглинуто більшим Сабейське царством, або Сабо (II тис. до н. Е.. Ill ст. Н. Е..). У його історії до сих пір залишається багато білих плям, і відомо лише, що до II ст. до н. е.. Сабо поступилося тільки зародився Хімьярітскому царству.
До четвертого століття володіння хімьярітов і зовсім поширилися на всю Південну Аравію.
Тріумф Хімьярітского царства був недовгим: у IV ст. на його території вторглися воїни Аксумского царства, що розташовувався на півночі Ефіопії.
Нові правителі принесли з собою не тільки нові порядки, а й нову релігію — християнство. Однак в 525 г Аксум не змогли протистояти натиску персів Сасанідів, і в землях майбутнього Ємену почав впевнено поширюватися іслам.
У 630-х рр. набирав силу Арабський халіфат підпорядкував собі майбутні єменські території. Спочатку влада в цих краях належала
безпосередньо арабським династій (Омейядам і Аббасидам), однак до IX ст., коли через ослаблення халіфату Ємен отримав велику свободу, тут сформувалися свої правлячі династії, які розділили території між собою і формально підпорядковувалися арабам. У той же час почався період боротьби кланів, що протривала аж до XV ст. і часто підігрівалися релігійними розбіжностями між сунітами і шиїтами. Тільки в п’ятнадцятому столітті на єменських територіях сформувалося повноцінне єдину державу.
У XVI в. Ємен став об’єктом уваги Османської імперії та Португалії, які на той момент активно розширювали свої володіння. Боротьба двох могутніх держав закінчилася на користь турків, однак зейдитів (прихильникам ісламу шиїтського штибу) вистачило сил відбити свої володіння і відновити єдність земель. У XVII ст. єменські території знову розпалися на декілька малих султанатів.
У XIX ст. в області Ємену посилився вплив Єгипту, але незабаром свою владу стала поширювати і Великобританія. У 1839 р під контролем англійців виявився ключовою порт Аден. Нав’язавши єменським правителям договір «Про дружбу, мир і концесії», Великобританія змогла швидко встановити протекторат на значній частині земель Ємену. Але в 1872 г місто Сану з прилеглими територіями захопили турки, які протрималися тут аж до 1918 г
Пізніше місце османів зайняла Саудівська Аравія. Війна з арабами закінчилася провалом, і в 1934 г єменці були змушені підписати договір про кордони з Великобританією та Саудівською Аравією. У Другій світовій війні ослаблена країна трималася осторонь.
У 1962 р., після смерті правителя Ахмеда ібн Яхья, група офіцерів захопила місто Сану, проголосивши його столицею нової Єменської
Арабської Республіки (Північного Ємену). Це поклало початок багаторічній конфлікту Півночі і монархічного Півдня країни. Тільки в 1990 р було прийнято рішення про об’єднання двох держав в Єменської Республіки.
Цікавий факт
| Архіпелаг Сокотра, що входить в число єменських територій, був колись названий вченими «Галапагосах Індійського океану». Місцева природа
відрізняється рідкісним різноманіттям і екзотичністю. Серед найяскравіших представників флори Сокотри — гігантські дерева, що нагадують
«Парасольки» кропу або сіруваті камені, прикрашені дрібними яскравими квітами.
| На території Ємену виникають проблеми не тільки з вирощуванням сільськогосподарських культур. Навіть звичайна трава в цій країні —
розкіш. У більшості міст земля є сіруватий піщаний килим.
| Старий район міста Адена розташований в кратері згаслого вулкана.
| Єменський Шибам вважається найдавнішим містом хмарочосів у світі. Тут ще в XVI ст. почали будувати багатоквартирні будинки заввишки в 5-11 поверхів. Створювалися ці споруди з Мадара тейна — глиняних цеглин. Всього в місті залишилося близько п’ятисот глиняних хмарочосів, і район, в якому вони розташовані, включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
| Ємен вважається батьківщиною мокко і одним з головних експортерів цього сорту кави. А аж до сімнадцятого століття єменця безперечно належало першість у торгівлі мокко (головними покупцями були єгипетські й турецькі купці). У часи, коли єменські землі підпорядковувалися Арабського халіфату, тут був суворо заборонений вивіз невисушені кавових зерен — секрет мокко зберігався в таємниці від конкурентів. Але зі збережених даними, в 1650 р. пілігрими з Індії вдалося вивезти з собою кілька дорогоцінних зерен і доставити їх на батьківщину. До кінця XVII ст. на індійських
землях з’явилися перші кавові плантації.
МІЖ нафтою і землеробства
У масштабах історії об’єднання Ємену відбулося зовсім недавно, і в наші дні країна стоїть на роздоріжжі, залежна від нафтовидобутку і постійно підтримувана іноземними позиками.
У житті сучасного Ємену, як і раніше, важливу роль відіграють традиції, особливо релігійні. Єменське суспільство поділяється на племінні об’єднання, деякі з них користуються значним політичним вагою (наприклад, племена Хашід і Бакіл). Міжусобні зіткнення з політичних або релігійних мотивів тут не рідкість, тому для самооборони чоловіки завжди носять кинджали, а часом і вогнепальну зброю. Хоча в 1992 г носіння зброї в публічних місцях було законодавчо заборонено, а в 2007 р в Ємені почалася кампанія по роззброєнню населення, місцеві жителі просто ігнорують урядові постанови життя дорожче закону. Так склалася історія Ємену, що південна і північна його області завжди жили відособлено, а деколи справа доходила і до внутрішніх конфліктів. У VI ст. майбутня
республіка розділилася на два полюси — між сунітами і шиїтами, і до цих пір на півночі шиїти складають близько 40% місцевих жителів, хоча в цілому по країні велика частина населення дотримується ісламу сунітського толку. Двадцяте століття перетворило південь і північ
сучасної країни в два протиборчі держави, яким вдалося знайти спільну мову тільки до 1990-их рр. Географічне положення поглиблювало розходження між двома областями Ємену. Південь відрізняється важкими умовами для життя: цей район потерпає від посух, бувають піщані бурі, які приносить вітер з боку пустині Руб-ель-Халі, а для сільського господарства годиться тільки 1-1,8% земель (сконцентровані вони на узбережжі). Північ, що охоплює гірську область Ємену, більш придатний для життя за рахунок рясних опадів, що випадають над схилами
гір.
Незважаючи на складні умови для ведення сільського господарства, єменці знайшли спосіб збирати врожаї навіть в умовах повсюдної посушливості і браку родючих земель. На гірських схилах Північного Ємену, де велика кількість опадів дає надію на хороші врожаї, жителі Ємену споруджують спеціальні тераси. Сюди в кошиках приносять землю, щоб створити родючий шар, а потім кожен ступінь терасових плантацій зміцнюється, щоб їх не розмив дощ.
Виснажливий фізична праця — практично єдиний спосіб заробити на життя для більшості сучасних єменців. Робота на
плантаціях, тваринництво і рибна ловля — ось основні джерела доходу простих жителів Ємену. Ситуацію певною мірою
стабілізує нафтова промисловість, розвиток якої почався в 1981 р., коли американська компанія «Хант ойл компані» отримала дозвіл на розробку родовища в басейні Маріб-ель-Джауф. Уже в 1986 р в Ємені були створені умови не тільки для видобутку, але і для переробки нафти. З тих пір експорт нафти став основною статтею доходу республіки. Однак запаси нафти поступово виснажуються, що ставить під загрозу майбутнє єменської економіки. Ускладнюється становище держави ще й тим, що навіть при налагодженому експорті і коштів не вистачає на те, щоб забезпечити населення всім необхідним, і багато в чому країна залежить від позик та перерахування коштів іммігрували уродженцями Ємену.
Цікавий факт
| Єменський Шибам вважається найдавнішим містом хмарочосів у світі. Тут ще в XVI ст. почали будувати багатоквартирні будинки заввишки в 5-11 поверхів. Створювалися ці споруди з Мадара тейна — глиняних цеглин. Всього в місті залишилося близько п’ятисот глиняних хмарочосів, і район, в якому вони розташовані, включений до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
| Ємен вважається батьківщиною мокко і одним з головних експортерів цього сорту кави. А аж до сімнадцятого століття єменця безперечно належало першість у торгівлі мокко (головними покупцями були єгипетські й турецькі купці). У часи, коли єменські землі підпорядковувалися Арабського халіфату, тут був суворо заборонений вивіз невисушені кавових зерен — секрет мокко зберігався в таємниці від конкурентів. Але зі збережених даними, в 1650 р. пілігрими з Індії вдалося вивезти з собою кілька дорогоцінних зерен і доставити їх на батьківщину. До кінця XVII ст. на індійських землях з’явилися перші кавові плантації.
Джерело: Журнал «Атлас. Цілий світ в твоїх руках N74 (червень 2011)»