Зазвичай при спільному творчості Європи та Америки виходить фільм з явним поділом концепцій. Так сталося і з «Вавилоном». З одного боку Кассовіц, вносить у картину свою особливу філософію, бачення світу майбутнього, з іншого боку жанр зобов’язує напхати все це справа вибухами, людським місивом, бійками та іншими принадами. Привести в гармонію творці фільму не змогли. У пресі було багато сказано про те, як важко давався процес зйомок, які до речі затяглися аж на п’ять років, мало того після їх закінчення, Кассовіц обурено лаяв керівництво на чому світ стоїть за недолік наданої свободи, за сильну урізання хронометражу стрічки та інші капості , які не дали
створити метру фільм-шедевр. У результаті ми отримали дуже спірне продукт, зі своїми достоїнствами і недоліками.
Добру половину фільму ми будемо спостерігати Росію зразка далекого майбутнього, де панує анархія і розруха. Картина місцями нагадує нещодавні дев’яностих: обшарпані під’їзди, розписані графіті «сталінки», автентичні одягу на населенні. І знаєте, все в цілому переконує в тому, що саме так може виглядати наше майбутнє. Притому атмосферу не порушують псевдоруські написи, які останнім часом мають місце бути в голлівудських бойовиках — нещодавній «Хітмен», ще свіжий у пам’яті.
У весь цей антураж хвацько вписується головний герой — найманець Туроп, у виконанні Вина «гори м’язів» Дизеля. Він у своєму дусі грає такого собі брутального супермена, якого з пістолета впритул не проб’єш, ні ракетою в лоб не угробити. За вікном анархія — роздолля для людей типу Туропа, якого в рідних Штатах оголосили поза законом.
Однак бравого хлопця швиденько вербує якийсь Горський (Депардьє), і доручає місію — провести через всю Росію до Штатів двох дівчаток монашок (Йео, Тьєррі), доставити до Нью-Йорк і змити з себе непочесне звання терориста. З цього і починається, власне, фільм-бойовик, і закінчується майже вся творча думка Кассовіца. Увесь подальший час картини відведено в меншій мірі простеньким діалогам, і більшою, звичайно ж, екшн-сцен.
Основна частина глядачів ходить на фільми з Дизелем подивитися на бійки, на спецефекти, вибухи та інші принади технічного прогресу індустрії. А тут ще пропонують соус у вигляді сценарію на основі
культової книги. Здавалося б, успіх забезпечений, але не зрослося. Сюрприз. У фільмі з Віном найслабше місце — бойові сцени. Вони зняті просто бездарно, особливо не вдалися бійки. Присутність у кадрі
Мішель Йео і зірки «Трьох іксів» не витягнули екшн складову на рівень якісного блокбастера. Більше того, часом, що відбувається в кадрі, нагадує якийсь страшненький треш. Якби бойові сцени були на рівні, то мало б кого хвилювали нестиковки в сюжеті, істеричність головної героїні, абсурдність деяких сцен, навіть зі знижкою на те, що дія відбувається в далекому майбутньому і інші
дрібниці, які вилазять набагато ближче до сприйняття глядача, ніж повинні.
З ідей фільму можна виловити як основну, улюблену сценаристами серіалів, можливість людини «робити вибір». Але ця концепція настільки заїжджена, що швидко губиться в загальних декораціях фільму.
Набагато цікавіша ідея, яку розгледіти можна не відразу. У фільмі присутня секта, практично отримала статус релігії на рівні з християнством і ісламом за короткий термін у 20 років. Чи можливо це найближчим часом? У наш інформаційний вік таке здається не таким вже й фантастичним. Людство може легко стати на будь-який прокладений інформаційними воїнами шлях і цілком можливо все це призведе до створення Вавилону нашої ери.
Провальним фільм назвати ну ніяк не можна, а й видатним, на жаль, теж. Адже все могло статися набагато краще. Також можна сказати про «Хроніках Ріддіка» Дизеля та «Готиці» Кассовіца. Обидва митця не змогли підняти планку, що вельми плачевно, адже до цього вони були на вершині своїх можливостей, але не зуміли знову туди піднятися.