Якщо тебе немає, то й мене нет.
Еще зовсім трохи — і загоряться зірки, і випливе місяць і попливе, погойдуючись, над тихими осінніми полями. Потім місяць загляне в ліс, постоїть трохи, зачепившись за верхівку найвищої ялинки, і тут його побачать Їжачок з Ведмежам.
— Дивись, — скаже їжачок.
— Угу, — скаже Ведмедик.
А місяць підніметься ще вище і заллє своїм холодним, тьмяним світлом всю землю. Так було щовечора в цю ясну холодну осінь. І кожен вечір Їжачок з Ведмежам збиралися то у Їжачка, то у Ведмежати і про що-небудь говорили. От і сьогодні Їжачок сказав ведмедика: — Як усе-таки добре, що ми один в одного є! Ведмедик кивнув. — Ти тільки уяви собі: мене немає, ти сидиш один і поговорити ні з ким.
— А ти де?
— А мене немає.
— Так не буває, — сказав Ведмедик.
— Я теж так думаю, — сказав Їжачок.
— Але раптом ось — мене зовсім немає. Ти один. Ну що ти будеш робити?
— Піду до тебе.
— Куди?
— Як — куди? Додому. Прийду і скажу: «Ну чого ж ти не прийшов, Їжачок?» А ти скажеш … — От дурний!
Що ж я скажу, якщо мене немає?
— Якщо немає вдома, значить, ти пішов до мене. Прибіжу додому. А-а, ти тут! І почну …
— Що?
— Лаяти!
— За що?
— Як за що? За те, що не зробив, як домовилися.
— А як домовилися?
— Звідки я знаю? Але ти повинен бути або в мене, або у себе вдома.
— Але мене ж зовсім немає. Розумієш?
— Такот же ти сидиш!
— Це я зараз сиджу, а якщо мене не буде зовсім, де я буду?
— Чи у мене, або у себе.
— Це, якщо я є. — Ну, так, — сказав Ведмедик.
— А якщо мене зовсім немає? — Тоді ти сидиш на річці і дивишся на місяць.
— І на річці немає.
— Тоді ти пішов куди-небудь і ще не повернувся. Я побіжу, обнишпорить весь ліс і тебе знайду!
— Ти все вже обнишпорив, -сказав Їжачок.
— І не знайшов.
— Побіжу в сусідній ліс!
— І там немає.
— Переверну все догори дном, і ти знайдеш!
— Ні мене. Ніде немає.
— Тоді, тоді … Тоді я вибігаючи у полі, — сказав Ведмедик. — І закричу: «Е-е-е-жи-и-и-к!», І ти
почуєш, і закричиш: «Медвежоно-о-о-к! ..» Ось.
— Ні, — сказав Їжачок. — Мене ні крапельки немає. Розумієш? — Що ти до
мене причепився? — Розсердився Ведмедик. — Якщо тебе немає, то і мене немає. Зрозумів?
— Ні, ти — є; а от мене — ні.
Ведмедик замовк і насупився. — Ну, Ведмедик! .. Ведмедик не відповів. Він дивився, як місяць, піднявшись високо над лісом,
ллє на них з їжачком свій холодне світло.