Власне, рецензувати цей продукт надзвичайно складно, бо до кінематографа він має дуже опосередкування відносин.
Ні, відеоряд, рясно присмачений дуже просунутими за мірками російського екрану спецефектами, звичайно, присутня. Є хороші актрескіе роботи. Є якась подоба звукового супроводу, який своїми децибелами впливає на мозок не гірше башт-випромінювачів. Є й спроба монтажу. Але всі разом — це не кіно, це безглузда візуалізація та цитування літературного першоджерела без спроби режисерського переосмислення і без атмосфери.
Історія знає приклади, коли хороші кліпмейкери ставали надалі непоганими режисерами. Взяти того ж МакДжі, який зумів дослужитися до посади реаніматора франшизи «Термінатор».
Історія знає й приклади, коли за суму в три рази меншу, ніж була витрачена на зйомки «Залюдненого острова», створювалися цілі світи з рівнем деталізації, яка і не снилася головному російському фільму 2009 року. Ну, звичайно ж, мова йде про лукасовской «Нової надії».
Хтось скаже, що це було дуже давно і з тих пір серйозна опрацювання інопланетних цивілізацій сильно подорожчала. Костюми, термінологія, засоби пересування, засоби зв’язку, гроші, врешті-решт. Можливо. Але явно не на стільки. Якщо мова йде про деталізацію, а не про гламурної підробці. Ось у фільмі «Кін-Дза-Дза» була опрацювання. І це при повній відсутності комп’ютерної графіки і модних модельєрів. Саме тому всі ці «цикі з цвяхами», «кеце», «тренклютірую нахрен» і «ку» знають все.
А, якщо вже говорити про Стругацьких, то варто згадати і «Сталкер» Тарковського. Його фільм — це абсолютно авторський твір без натяку на спецефекти, що має мало спільного з літературним першоджерелом. Але яка акторська гра і та сама атмосфера, що затягує чистіше самої зони? Мороз по шкірі.
Але у випадку з Федором Бондарчуком з самого початку все було інакше.
Після державною «9 роти», розкачайте перед ним червону килимову доріжку, що веде в партію чиновників і зірок того, що в Росії помилково називається шоу-бізнесом, поява фільму рівня «Залюдненого острова» варто було чекати. І якщо б Бондарчук зняв ще більш державну картину з повним державним фінансуванням і бюджетом в 100 мільйонів доларів, в цьому не було б нічого дивного. Зрештою, державні гроші, хто їх рахує. Але про що думали приватні інвестори, вкладаючи в його проект мільйони «Джордж Вашингтон»?
Природно, вони схаменулися. Це видно і по майже істеричної рекламної кампанії другого фільму і з дивним гаслам, що виблискували «трансформеровскім» шрифтом у трейлерах, і оголошує, що всім нам належить побачити «інший фільм». Інший в порівнянні з чим? З першою серією? Взагалі з фільмами Бондарчука? Уявіть собі аналогічний девіз у ролику другої частини «Володаря кілець», яка своїм темпом і насиченістю дією сильно відрізнялася від першої. Або, скажімо, в трейлері фільму «Термінатор. Судний день»? Та хоч в ролику чергової серії «поттеріани». Інший Гаррі Поттер?! Звучить?
Навіщо робити завзятий акцент на тому, що глядачі, за ідеєю, і так розгледять на екрані? Може, потім, що побачити ці відмінності неозброєним оком неможливо? Оскільки дві-три додаткові намальовані на комп’ютері сцени і кілька обліплених фанерними щитами радянських танків — це не відмінність, і великі вибухи — це не відмінність. А в усьому іншому друга частина «Населеного острова» така ж мішанина з вибивається барабанні перетинки звуку, експериментів зі світлофільтрами і рваного монтажу.
Найімовірніше, ось це саме «інший» — не що інше, як спроба продюсерів відхреститися від першого кошмару. «Приходьте в кінотеатри. Ми покажемо вам зовсім інший фільм», — вселяють вони нам. І ми прийдемо, бо як не підтримати вітчизняного кіновиробника, нехай і втратив будь-яке почуття міри.
Безглуздо міркувати про те, скільки людських життів можна було б врятувати у нашій країні за ті майже 40 мільйонів доларів, які були витрачені на цей проект. Більш того, безглуздо припускати скільки фестивальних картин можна було зняти за ці гроші, потрап вони в руки не державних, а просто хороших режисерів. Зрештою, рахувати чужі гроші — справа невдячна. Суть в іншому.
Сам Бондарчук в останніх інтерв’ю говорив, що епоха крупнобюджетного кіно в Росії закінчується. Що фінансова криза, мовляв, зробить неможливим зйомки картин масштабу «Адмірала» чи того ж «Залюдненого острова» надалі. Це неправда. Якщо російським блокбастерам і судилося канути в лету, то не з вини кризи. А через відсутність довіри до таких проектів з боку інвесторів, що якраз і підривається вкрай дорогими експериментами режисерів-партійців.
Піарники проекту твердять як заклинання: «Залюднений острів» — це щось небачене для нашого кіно. Це спецефекти на рівні світових стандартів, це масштаби на рівні «Війни і миру», це глибина думки на рівні Макіавеллі, це сутичка порядку зі свободою! «На чиєму ти боці?!» — Голосять вони. Та ні на чиїй. Вірніше, на стороні хорошого вітчизняного кіно, якого чимало. А «Залюднений острів» — це не сутичка Мак Сіма з Мандрiвцем. Це битва з майбутнім нашої кіноіндустрії. І вірогідність його поразки, на жаль, велика.