Майже половина жителів Москви не змогла назвати жодного міського об’єкта, що завдає шкоди екології міста. Такий висновок випливає з результатів опитування, проведеного Всеросійським центром вивчення громадської думки (ВЦВГД) на замовлення міністерства природних ресурсів.
32 відсотки москвичів столиці затруднілісьответіть, які підприємства наносять самий серйозної шкоди екології міста. 12 відсотків вважають, що таких об’єктів у Києві немає взагалі. 12 відсотків опитаних згадали про бензоколонки, вісім відсотків назвали «хімічні виробництва», і лише два про цента — нафтопереробний завод в Капотні.
«Ці результати показують, що жителі Москви не уявляють, що відбувається з навколишнім — говорить Олексій Кисельов, керівник токсичної програми« Грінпіс ».
Насправді ж самими брудними є підприємства «Мосенерго», що спалюють вугілля для виробництва тепла і електрики. За даними міністерства природних ресурсів, на частку столичних ТЕЦ доводиться сто шість тисяч тонн шкідливих викидів на рік. Московський НПЗ викидає щорічно близько 13.6 тисячі тонн шкідливих речовин. За кількістю скидаються в річки забруднених стоків Москва — безумовний лідер у Росії. Міські очисні споруди розраховані тільки на обробку побутових стоків видаленням біогенних елементів. Решта шкідливі речовини просто проходять через очисні споруди водоканалів і потрапляють в річки.
Головною причиною такого розладу між реальністю і суспільною думкою експерти вважають брак інформації, а також загальну апатію і зневіру у власні сили.
Яскравий приклад — цементний завод у Нагатинській затоні. Він стоїть на вигині річки, де його майже не видно. «Люди, що живуть на іншому березі, регулярно отримують пил в легені, але не пов’язують це з заводом, тому що просто його не бачать — упевнений Олексій Кисельов.
За його оцінками, до половини москвичів живуть на територіях, прилеглих до екологічно небезпечних об’єктів (до тих же ТЕЦ або бензоколонок). Російське законодавство забороняє проживання людей в таких місцях, але більшість москвичів про це не знає і тому не прагне нічого змінити.
Журнал «ГЕО» квітня 2011